Російська мова як друга офіційна:
Президенту Януковичу слід дотриматись своєї обіцянки

28/03/2011
Джеймс Джордж Джатрас, Заступник директора

Стислий огляд: Адміністрація Президента Віктора Януковича здійснила позитивні кроки на шляху до надання права більш широко використовувати російську мову на регіональному рівні. Однак, цього не достатньо для дотримання обіцянки передвиборчої кампанії підвищити статус російської мови до другої офіційної нарівні з українською. Ставлення до російської мови як до регіональної мови «національної меншини» (Стаття 10 Конституції України) може бути невірно розтлумачено україно- та російськомовним населенням, а також може сприяти регіональному та мовному розколу всередині країни. Російська мова - це не тільки мова «меншин» або «іноземна мова»; це справжня національна мова, що використовується українцями всіх етнічних груп. Сприяння популяризації російської мови є важливим в аспекті економічного розвитку України та її регіональних комерційних перспектив. Незважаючи на значні перепони, Президенту Януковичу варто вжити заходів щодо дотримання обіцянки як доведення принципу демократії та розумного лідерства. Огляд практики інших одно- та багатомовних країн вказує на необхідність України працювати у напрямку єднання україно-російського білінгвізму з метою досягнення консенсусу в питанні загального використання та захисту прав обох мов.

В минулому році Україна здійснила важливий крок для підтвердження рівня відповідальності місцевих органів перед громадянами. У вересні Верховна Рада здійснила спробу на законодавчому рівні дозволити використання російської або іншої іноземної мови, якщо кількість її носіїв перевищує 10%. В законі також передбачено, що частка телевізійного та радіомовлення російською мовою не повинна бути менше 20%, а учні в школах та рекламодавці повинні мати можливість обирати між двома мовами: російською та українською.

Закон від 2010 року, який повільно та нерівномірно втілюється, є кроком вперед для мешканців районів з переважним використанням російської мови, а часто - єдиною вживаною мовою. Президента Віктора Януковича варто похвалити за його адміністративні дії. Це саме стосується і міністра освіти Дмитра Табачника, головного прихильника російської мови в сьогоднішньому уряді, за що він став мішенню нечесних та злісних нападів.

Закон, ухвалений минулого року, відповідає Статті 10 Конституції України, в якій зазначено, що «в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Як і очікувалось, це визвало протести у тих, хто вважає закон першим кроком на шляху до руйнування української мови як єдиної національної, а також загрозою майбутньому української мови. Суперечливим є і те, що закон виходить за рамки кампанії Президента Януковича у питанні набуття статусу російською мовою другої офіційної в Україні.

Двомовна Україна або «паралельна одномовність»?

На додаток до безперервних обіцянок кампанії Президента Януковича, що російська повинна стати другою офіційною мовою нарівні з українською, він також заявив, що становище російської мови в Україні буде посилене завдяки реалізації положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. За умов ефективної реалізації, законами - відповідно до Хартії - буде передбачено надання кожному регіону України права самостійно обирати мову для використання в офіційному листуванні та навчання в школах.

Однак зовнішньо цей підхід міг би підірвати українську єдність на регіональному рівні. Це передбачає існування напруги, а можливо і суперечок, між цими двома ініціативами: збільшення використання російської у якості регіональної мови (з одного боку) та схвалення російської мови як другої офіційної, національної мови нарівні з українською (з іншого боку).

Перша дає поштовх існуванню «паралельної одномовної» України, де україно- та російськомовне населення, а можливо і носії інших мов, як от румунської чи татарської, зроблять вибір на користь більш інтенсивного використання їх переважної мови та лише такої мови. Друга передбачає широке використання двох мов у всіх сферах на території всієї країни, а також будь-яких дійсно місцевих – третіх – мов.

Легко помітити, як перша (що вбачає статус російської мови як мови «національної меншини» та концепцію, що передбачає велику кількість інших проблем) може стати чинником ще більшого розколу в Україні. Друга, за умов її належного визначення та реалізації, може сприяти більшому об’єднанню України.

Необхідно визнати, що в сучасному світі існує мова, знання якої необхідно більшості - це англійська мова, єдина мова, яка дійсно широко використовується у всьому світі. Для американців, які мають репутацію нездатних до вивчення інших мов, це, звичайно, дуже зручно. Однак українська традиція відрізняється. Необхідно пам’ятати слова великого князя Мономаха, який у своєму відомому заповіті зазначив: «мій батько, сидячи на престолі в Києві, опанував п'ять мов і за це мав шану сусідів». Заслуговує уваги також приклад Ярослава Осмомисла, який славився знанням великої кількості мов. Ця традиція може стати сьогодні в пригоді не тільки для України; а почати треба з англійської.

Все ж, за англійською йде велика кількість мов, які можуть вважатись іноземними з регіональних та історичних причин: найактуальнішими, крім англійської, є основні мови Європейського Союзу: російська, іспанська, французька, арабська та китайська. Незважаючи на те, що більшість з них не поширені в світовому масштабі і, скоріш за все, ніколи і не будуть, панує думка ретельніше звернути увагу на арабську та китайську мови, кожна з яких активно використовується у певних країнах світу. До цього переліку також можуть бути включені португальська і німецька. В Європі, місці розташування України, російська мова залишається основним засобом міжнародного та міжетнічного спілкування нарівні з місцевими національними мовами, як українська.

Російська не мова «національної меншини» в Україні

Можна переконливо заявити, що посилання на російську мову в Статті 10 Конституції України є, на перший погляд, абсурдним: фактично некоректно зазначати, що російська є мовою «національної меншини» в Україні:

  • По-перше, російська мова є рідною для мільйонів людей, які вважають себе етнічними українцями (а не етнічними росіянами) або які належать до інших етнічних спільнот.
  • По-друге, російська мова зручна у використанні для мільйонів людей, які, хоча і сприймають українську як рідну, вважають природнім та практичним використовувати російську для щоденного спілкування, отримання інформації з засобів масової інформації та для інших цілей, або чергувати ці дві мови чи змішувати їх.
  • Та, останнє, російська - навіть більше, ніж англійська - залишається найкращим засобом для спілкування не лише з громадянами Росії, але і з людьми з інших куточків колишнього СРСР та більшості країн Східної Європи, а також з різними іноземними особами. Цей засіб має велику перевагу для українців, як і знання французької для всіх, хто працює в Африці, або іспанської на території Латинської Америки, а також в Північній Америці, де вона набирає поширення.

АІУ постійно призиває Україну припинити будувати стіну між Росією та заходом, – як намагався зробити «помаранчевий» уряд, – а почати будувати міст. Це, перш за все, повинно включати унікальні переваги, які може мати Україна у сфері економічної співпраці з Росією та рештою країн колишнього Радянського Союзу під час налагодження процесів економічної інтеграції в Європу. Візьмемо лише заяву Президента Януковича, зроблену в минулому році, разом з Президентом Азербайджану Алієвим щодо співробітництва у військовій, космічній, транспортній галузях, а також важкому машинобудівництві, паливно-енергетичному комплексі, сільськогосподарському та інших секторах, включаючи освіту та культуру. Те саме можна сказати про проекти, анонсовані під час візиту Прем’єр-міністра Путіна в жовтні 2010 року: російська Об’єднана авіабудівельна корпорація та державний авіазавод «Антонов» досягли угоди щодо ініціювання спільного підприємства. Український уряд та компанії групи TNK-BP підписали меморандум щодо розробки родовищ газу та наступного видобутку газу в Донецькій області. Також, російська державна компанія з виробництва ядерного палива ТВЭЛ та український Державний концерн «Ядерне паливо» мають намір створити спільне підприємство з метою будівництва заводу з переробки урану в Україні.

Коли державні посадовці та бізнесмени обговорюють такі питання, чи може комусь спасти на думку, щоб такі розмови велися не російською мовою? Або щоб, наприклад, виникла потреба у перекладачі? Жоден, хто коли-небудь брав участь у таких обговореннях на державному або діловому рівні, не сумнівається в перевагах учасників, які не тільки, буквально, розмовляють однією мовою, а й мають однаковий культурний всесвіт, тісно пов’язаний з мовою. В сусідніх країнах України це є перевагою, яку не мають англо-, франко- або німецькомовне населення, та яка не повинна відкидатись з боку України.

Націоналістичні політичні мовні програми можуть негативно впливати на розвиток країни. У якості прикладу можна згадати випадок з історії США, коли Філіппіни, колишні володіння Америки, завоювали свою незалежність, та стали, з очевидних причин, найбільшою англомовною країною у східній Азії. Але в 50-60х рр., а особливо в 70х рр. ХХ століття, через причини, пов’язані з націоналістською ідеологією, манільський уряд виступив проти використання англійської мови у якості національної та запровадження натомість філіппінської. Це приклад основаного на фактах розколу, оскільки філіппінська мова насправді не є рідною мовою для більшості населення Філіппін. Більш того, в той час, коли більшість країн Азії почали з неймовірною швидкістю опановувати англійську мову, філіппінці йшли позаду, що мало негативні наслідки для країни, її економіки та населення.

Україно-російська двомовність як об’єднуючий фактор в Україні

Беззаперечно, що вивчення чи вживання російської мови можна підтримувати і без надання їй статусу державної. Але тоді треба чесно визнати політичний, соціальний та історичний підтекст, який несе в собі відмова від офіційного статусу російської мови в країні, де насправді (і більш очевидний приклад важко навести) існує дві національні мови, які, як склалося, ще й тісно пов’язані одна з одною. Цей підтекст адресовано російськомовному населенню: «Ви та ваша мова є другосортними. Ви повинні «вписатися в програму» і почати вивчати одну-єдину «національну» мову, а не мову «меншин». Таке посилання було б до душі деяким екстремістам, для яких русофони не є «справжніми» українцями так чи інакше. Але це неприйнятно для України в цілому.

Аналізуючи досвід інших країн, АІУ виділив як приклад Фінляндію, де шведська мова є однією з офіційних мов поряд з фінською, незважаючи на те, що нею послуговуються лише біля шести відсотків населення. Тим не менше, коли Фінляндія здобула незалежність, було прийнято мудре рішення не відмовлятися від офіційного статусу шведської мови, тому що це стало б визнанням того, що носії мови є другорядними жителями країни, в деякому сенсі - чужинцями, тим паче, що Фінляндія до того як стати частиною Російської імперії була під владою Швеції.

Зворотнім прикладом є Бельгія, де, на жаль, мова в рамках розвитку «паралельного монолінгвізму» стала значним чинником державного розколу. Причиною цього значною мірою стало те, що фламандці, які розмовляють нідерландською мовою, вважали своїм обов’язком опанування французькою, а франкомовні валлони відмовлялися вчити нідерландську, натомість надаючи перевагу вивченню англійської мови (це можна безпосередньо порівняти з небажанням західноукраїнської молоді вчити російську, а англійську чи іншу іноземну мову - власне, будь-яку аби не російську!) А найбільш відомим прикладом є, можливо, Канада зі своєю дуже складною двомовною інституцією, де лише близько однієї треті франкомовного населення володіє англійською мовою - менше, ніж в багатьох країнах, де англійська не є офіційною мовою - і лише 17% загальної популяції населення володіє обома мовами.

А найбільш наочним позитивним прикладом мовної політики для України міг би стати досвід Люксембургу. Мовна ситуація в цій значно меншій за Україну державі є повчальною з точки зору послідовної підтримки і очікування того, що кожен громадян володіє державними мовами. (В Люксембурзі це навіть не дві, а три мови: корінна франконська мова - люксембурзька, а також французька та німецька.) Більше того, існує загальноприйнятий консенсус щодо викладання та вживання кожної з мов. Це включає в себе освітні програми - в початкових школах викладають люксембурзькою, в середніх - німецькою, а пізніше французькою. Закони написані французькою мовою, одномовним є і урядовий портал. Офіційна газета Luxemburger Wort друкується в основному німецькою. Очікується, що всі громадяни вільно володіють трьома мовами.

Дотримання п. Януковичем обіцянки та досягнення національної злагоди

Минулого місяця на запитання про статус російської як державної мови Президент Янукович коротко відповів:

«Вчіть українську, це буде нормально. Вчіть інші іноземні мови. Ми живемо в Україні, на українській землі. І ми повинні ставиться до цього з повагою і гордістю.»

Він, звичайно, правий, але тільки наполовину. Всі українці повинні вчити українську, а також іноземні мови. Але очевидним є факт, що для сприятливого розвитку в Україні - особливо для єднання української нації - необхідно, щоб всі російськомовні громадяни оволоділи досконало українською, а україномовні - російською мовою, щоб обидві мови набули широкого національного вжитку, як на офіційному, так і неофіційному рівні. Для цього необхідно, щоб і українофони, і русофони відчували свою долю участі в обох мовах як чинників єднання в Україні. Це, звичайно ж, покладе край націоналістичній ідеї, яка розглядає російську мову як підозрілу та небажану, а то й «чужоземну». З іншого боку, збалансована політика повинна базуватися на чомусь, спорідненому національній гармонії, де б російській надали статус другої державної мови, а люди в усіх регіонах України свідомо опановували б «іншу» офіційну мову - ту, якою вони ще не розмовляють або володіють на неналежному рівні. Така політика не лише відкрила б шлях до більшої єдності України, але й збільшила б перспективи України як мосту між колишнім Радянським Союзом та рештою Європи.

У порівнянні з країною, за розміром як Люксембург, досягти гармонії в Україні здається важким завданням. З іншого боку, йдеться лише про дві мови, не три. Крім того, українці і росіяни мають набагато більше спільного, ніж французи з німцями. І наостанок, більше 90% відсотків українців можуть розмовляти і читати російською (навіть при небажанні деяких), а переважна більшість - українською. Коротше кажучи, україно-російська двомовність вже є національною рисою України. Не вистачає лише формального консенсусу щодо вжитку та захисту прав обох мов. Для збереження національної злагоди можна, для прикладу, визначити, що лише українська мова буде мовою законотворчої діяльності, як, наприклад, французька в Люксембурзі. Необхідно також розпочати широкомасштабну національну програму для сприяння більшого впровадження української мови в російськомовних регіонах і навпаки. Беззаперечно, виникне багато питань, рішення яких треба буде шукати шляхом переговорів, в т.ч. питання коштів для дублювання мов (але це ніщо у порівнянні до проблем таких дво- чи багатомовних країн як Канада, Бельгія та інші). Необхідна буде добра воля зі сторони українців по обидві сторони мовного бар’єру - сама по собі додаткова перевага в процесі досягнення справедливої збалансованої угоди.

Для адміністрації Януковича зобов’язання досягти національної злагоди в мовному питанні через впровадження україно-російської двомовності - питання демократичної та політичної зрілості. Під час президентської кампанії 2010 р., як і кожної попередньої, він обіцяв надати російській мові статус другої державної. Тепер, коли виборці питають про виконання обіцянки, неналежно радити їм «вивчати українську мову». Безумовно, практичні перепони до зміни статті 10 є величезними, тому роботу над формуванням національної єдності у мовному питанні необхідно розпочинати без жодних подальших зволікань.