Не приймайте Україну в НАТО

З усіх країн, що вишикувались у чергу для того, щоб попасти під захисний щит Сполучених Штатів у НАТО, Україна є найбільш важливою для Сполучених Штатів і Росії. В радянські часи Україна була житницею держави, а також осередком розвитку важливих галузей промисловості. Україна також має міцні культурні зв’язки з Росією. Приєднання до недружнього альянсу України, що знаходиться безпосередньо на кордоні з Росією, могло б нанести непоправної шкоди відносинам США і Росії.

Хоча адміністрація Буша наполегливо просувала ідею вступу до альянсу України і Грузії своїм неохочим союзникам по НАТО, Франція, Німеччина та інші країни, занепокоєні надзвичайно різкою реакцією Росії, призупинили вступ цих держав до НАТО. Під час своєї кампанії Барак Обама, на жаль, підтвердив намір привести ці дві країни під натівську парасольку США.

Однак приєднання України не є в інтересах Росії, Сполучених Штатів та, як не дивно, навіть самої України. Вступ України до НАТО поряд з прагненням США отримати контроль над нафто- і газопроводами з Каспійського регіону та пропонованим розміщенням системи протиракетної оборони у Польщі і Чехії природно заставить Росію почувати себе оточеною.

Однак навіть для Сполучених Штатів зобов’язання захищати Україну на підставі Статті V Північноатлантичного договору є насправді невдалою ідеєю. По-перше, заявка України на членство в НАТО повинна розглядатися у ширшому контексті того, чи таке членство посилить чи послабить безпеку США. (Альянси не існують самі по собі.) Просте продовження розширення неформальної імперії США на схід в період, поки російський ведмідь слабкий, не вирішить цього важливого питання.

З усіх двосторонніх відносин США з іншими країнами світу найбільш важливими, в плані безпеки США, залишаються американсько-російські відносини. В історії США єдину загрозу існуванню Сполучених Штатів представляли тисячі ядерних боєголовок Радянського Союзу/Росії. Інші країни, такі як Китай і Північна Корея, мають замало боєголовок для того, щоб повністю зруйнувати Сполучені Штати. Таким чином, похвальна ініціатива Президента Обами про проведення переговорів з Росією про подальше скорочення ядерних арсеналів США і Росії повинна бути важливим пріоритетом для національної політики США у сфері безпеки.

Відмова США від просування членства України в НАТО та від розміщення непотрібної і, можливо, неефективної системи протиракетної оборони могло б дозволити США досягнути кращих результатів у набагато важливіших двосторонніх американсько-російських переговорах про скорочення ядерної зброї. При будь-якій чесній оцінці цілей безпеки США далека Україна не є стратегічно важливою для Сполучених Штатів. Для Росії з її історією вторгнень з боку іноземних країн велика сусідня держава Україна має набагато більше стратегічне значення, ніж навіть її невеликі балтійські сусіди.

Будь-яка конфронтація Сполучених Штатів з Росією навколо України, прийнятої в члени НАТО, в кінцевому результаті могла б перерости в ядерну, поставивши під загрозу саму територію Америки. Більше того, як показала російсько-грузинська війна у серпні 2008 року, далекі Сполучені Штати, напевно, були б здебільшого безсилими проти Росії навіть тоді, коли вона використовувала б лише звичайні збройні сили у власному «задньому дворі». Для Сполучених Штатів приєднання України означало б майже неможливе зобов’язання захищати далеку країну в обмін за мізерний внесок у військовий потенціал альянсу.

Для України членство в НАТО означало б лише небезпечне оманливе відчуття безпеки за паперовими гарантіями цієї безпеки. Україна зрозуміє, що НАТО є лише паперовою гарантією, коли наступить вирішальний момент, і Росія буде демонструвати готовність застосувати звичайну або ядерну зброю.

Тим не менше, незважаючи на велике перевантаження армії США у зв’язку з веденням двох невеликих війн в Іраку та Афганістані та економічною кризою, яка загострила проблему перевантаження сил і без того перевантаженої американської імперії, політична еліта США не зрозуміла цих сигналів і продовжує діяти в напрямку розширення імперії. За подальшим розширенням НАТО стоять американські компанії-виробники військової продукції і групи інтересів з числа американців європейського походження при ідеологічній підтримці «силових» лібералів та неоконсерваторів. Навіть до економічної кризи на США припадало 43 відсотки світових військових витрат і лише 20 відсотків ВВП - що показує, наскільки велике перевантаження сил американської імперії. Сполучені Штати витрачають на оборону стільки, скільки разом на безпеку витрачають наступні за ними 14 держав.

Ці держави, наприклад, Китай, Індія, Росія, Японія, Південна Корея та члени Європейського Союзу (ЄС), є основними економічними конкурентами Сполучених Штатів. Більшість цих країн, витрачаючи на оборону менше, ніж Сполучені Штати у процентному відношенні до ВВП, чинять менше тиску на свою економіку і можуть спрямовувати ці кошти на підтримку економічного розвитку. Навіть незначні відмінності в показниках економічного росту можуть з часом змінити порядок сил великих держав. У випадку з Європейським Союзом, Сполучені Штати фактично субсидують економічних конкурентів, забезпечуючи в кінцевому результаті їх безпеку. Вже тепер ЄС має більшу кількість населення і більший ВВП, ніж Сполучені Штати, однак витрачає на оборону лише половину з того, що витрачає США. Крім того, ВВП ЄС у 12 разів, а військові витрати у 8 разів перевищують аналогічні показники Росії, яка становить єдину потенційну загрозу в регіоні. Сполученим Штатам слід вийти з НАТО і дати можливість своїм заможним союзникам самим захищати себе.

Хоча на даний момент альянс відмовив в наданні Україні плану дій щодо членства, він, як і раніше, заявляє, що Україна все ще зможе з часом приєднатись до альянсу. Україні слід добре подумати перед тим, як зробити такий крок. Покладаючись на паперові гарантії безпеки членства в НАТО, в силу людської природи Україна буде вести себе більш різко у своїх відносинах з Росією щодо таких питань як Крим, поставки природного газу і т.д. Проте якщо до влади в Україні прийде необачний лідер такий як Президент Грузії Михайло Саакашвілі, він може скористатися «щитом» НАТО і втягнути Україну у війну з набагато сильнішою Росією. Такий лідер надто пізно зрозуміє, що Україна має більше стратегічне значення для сусідньої Росії, ніж для далеких Сполучених Штатів, і що Сполучені Штати не готові будуть піти на ризик ядерної війни, щоб захистити Україну.

Замість того, щоб обирати оманливе відчуття безпеки, Україні слід прагнути вступити до ЄС задля отримання економічної вигоди і проявляти більше реалізму, намагаючись підтримувати кращі відносини з Росією. А підтримувати добрі відносини набагато легше, якщо Україна не буде частиною недружнього до Росії альянсу.

Крім того, зовнішня політика України як члена НАТО буде прив’язана до політики Сполучених Штатів. На вимогу США НАТО не лише розширило свою територію в період після Холодної війни, але й порушило свій оборонний статут, розширивши свою місію до проведення наступальних військових дій поза межами території країн-членів договору. Альянс вів операції у таких далеких місцях, як Боснія, Косово та Афганістан. Україна, яка працює над економічним розвитком, можливо, не захоче, щоб її ресурси витрачалися на військові кампанії, що не мають значення для її життєвих інтересів.

Дані опитувань свідчать про те, що переважній більшості українців добре відомо про багато небезпек, пов’язаних із вступом до НАТО. Лише 20-30 відсотків з них виступають за приєднання до альянсу. Український уряд поступив би мудро, якби прислухався до громадської думки і переглянув свій курс на вступ до альянсу.