Нет исламскому государству в государстве на территории Украины!
Захід знову наступає - джихадисти святкують
Всупереч деяким очікуванням, Рада Безпеки ООН (РБ ООН) 17 березня проголосувала за здійснення військового повітряного наступу проти військ, лояльних до режиму полковника Муаммара аль-Каддафі, незважаючи на утримання постійних членів Росії та Китаю від участі в голосуванні. Незважаючи на миттєву заяву аль-Каддафі про припинення вогню на вимогу РБ ООН, вже 19 березня французький літак розпочав повітряні атаки. Оскільки Франція та Велика Британія опинились найбільшими прихильниками військових дій, немає сумнівів, що Сполученим Штатам Америки підготовлена головна роль в кампанії із залученням НАТО не на словах, а на діях.
Дії Заходу провокують призиви міжнародної ісламістської партії Хізб-ут-Тахрір, членів якої впродовж багатьох років переслідують та вбивають в Лівії, до повалення режиму аль-Кадаффі армією Єгипту, а також його вбивства лідером Братів мусульман, який активно проявив себе під час успішного повстання на території Єгипту. Вистава, яку грає Захід та ісламістські активісти (включаючи Аль-Каїду), діючи у якості союзників, деяких може дивувати, але вона не повинна викликати здивування у спостерігачів наступів під керівництвом США, оскільки Америка була на боці моджахедів в Афгані у війні проти Радянського Союзу. Вашингтон не лише допоміг створити аль-Каїду під час антирадянської війни, він створив шаблон для наступних «про-мусульманських» наступів: в Іраку (двічі: під час правління Джорджа Герберта Вокера Буша в 1991 році та Джорджа Вокера Буша в 2003 році), в Афганістані (під час правління Джорджа Вокера Буша, 2001 рік), Боснії (під час правління Білла Клінтона, 1995 рік) та Косово (під час правління Білла Клінтона, 1999 рік).
Парадоксально, але кожного разу озброєне втручання - під гаслом «спасіння» або «звільнення» мусульман - призводило до ще більшого зростання невдоволення ісламістів по відношенню до Сполучених Штатів. Та кожного разу соціальний порядок опинявся ще більш ісламістським з точки зору ставлення до жінок та не мусульманського населення. Наприклад, в часи правління Саддама Хусейна в Іраку проходили придушення ісламістських військових настроїв (разом з іншими опозиційними силами), а жінкам було дозволено ходити без паранджі. Сьогодні, завдяки платникам податків США, половина християнського населення Іраку спасаються від терору мусульманських активістів, а жінки краще б маскувались, якби знали, що для них краще. Такі самі шаблони можна спостерігати у місцях здійснення інших інтервенцій.
Західний підхід, вочевидь, полягає у відмові від розглядання неодноразової невдачі ведення політики як причини для її припинення. Що стосується Лівії, керівний склад в Вашингтоні, Лондоні та Парижі вважають, що цього разу точно мусульмани полюблять нас, незважаючи на кількість вбитих серед них на цьому шляху.
Наразі, здається, що операція в Лівії має незначне відношення до України, окрім як наявність здорового глузду триматись поодаль. Але необхідно зазначити, що важливий висновок, який необхідно зробити з промусульманських інтервенцій - це агітація від імені національних меншин мусульман на території більшості немусульманських країн. Наприклад, відвідувач веб-сайту США Virtual Post Presence (що б це не було) на території південних Філіппін може справляти враження, що Філіппіни вже стали мусульманською країною. Ця думка отримала широке поширення серед ортодоксальних країн за підтримки західних, а особливо американських центрів впливу на інші рухи «лібералізації» мусульманських спільнот таких як боснійські мусульмани, албанці (Косово) та Санджак в Сербії, а також чеченці в Росії.
Оскільки відомо мало прикладів поширення цього шаблону на території України, такі випадки західної підтримки мусульман, яких «переслідують», повинні розглядатись українською владою з певним рівнем підозри. В той самий час, незважаючи на нечисленність ісламістської спільноти в Україні з демографічної точки зору, Києву варто щільніше спостерігати за діяльністю ісламістських організацій та їх ідеологічною програмою дій та самою діяльністю.
Меджліс кримськотатарського народу
Безсумнівно, найбільшою ісламістською спільнотою в Україні виступають кримські татари та їх найвпливовіша організація Меджліс. Одразу необхідно зазначити, що не можуть бути створені жодні перешкоди у прагненні кримських татар користуватись своїми правами у якості рівноправних громадян України та Атомної Республіки Крим, включаючи використання своєї мови (з урахуванням шкіл та засобів масової інформації), вдягання національного вбрання (за неофіційних умов), здійснення свого права на свободу віросповідання (але, в жодному випадку, не активацію інституту шаріату) та поновлення майна відповідно на законних основах. Однак повага до таких прав, які мають всі громадяни, відрізняється від питання колективного права на самовизначення у якості суверенної спільноти. Подвійний інтерес визиває випадок поєднання організаційної масової діяльності з двозначними історичними вимогами.
Історія Криму і, зокрема, кримських татар довга і складна та може бути спотворена через політичні причини. На заході масова радянська депортація кримських татар за звинуваченнями у співпраці з німецькими окупантами виставляється не лише як приклад огульних комуністичних репресій, але й як частина тривалих переслідувань «корінного населення Криму» з часу приєднання регіону до Російської імперії у 1783 р. Ці однобокі пропагандистські погляди не враховують того, що православні слов’яни були більшістю корінного населення Криму навіть за Кримського ханства, коли вони були підневільними зиммі своїх мусульманських господарів. За часів Кримського ханства півострів був великим центром работоргівлі, в якому до продажу пропонувався «врожай степу» - численні українці, росіяни, поляки та інші християни, яких татари захоплювали під час своїх набігів і відправляли з Феодосії (Каффи) та інших кримських портів в інші частини Османської імперії. Сучасний опис Криму як однозначно татарської і мусульманської одиниці (наприклад, Кримська народна республіка 1917-18 рр. у якості «світської мусульманської одиниці» на чолі з татарами) повинен розглядатися як дійсна спроба відновити панування ісламської умми («спільноти» або «нації») над християнськими кафірами («невірними»).
Отже, те, що зазвичай починається як мирна кампанія за підтримки заходу за захист світських, демократичних прав мусульманської спільноти, з часом може перетворитись у жорстокий джихад за панування мусульман. Зокрема, вимоги Меджлiсу кримськотатарського народу на користування правом кримських татар на «національно-державне самовизначення на своїй національній території» слід розуміти як створення держави в державі, цілі якої несумісні із законною владою в Україні і Автономній Республіці Крим. На даний момент Меджліс та кримськотатарський активізм не становлять великої небезпеки. Проте якщо залишити ситуацію напризволяще, в Криму та на Україні загалом вона може почати розвиватись за сценарієм ісламського активізму в інших регіонах. Під прикриттям «прав людини» та «демократії», а також за підтримки західних і мусульманських країн, особливо Туреччини, цілком ймовірно, що вже протягом декількох років Україна і Автономна Республіка Крим будуть отримувати вимоги реалізувати кримськотатарське «право на самовизначення» та визнати Меджліс як «суверенну» структуру з погрозами джихадського насильства, якщо такі вимоги не будуть виконані. Також можна очікувати, що такі вимоги збігатимуться в часі зі зростаючою ісламською самосвідомістю кримськотатарської спільноти з правом встановити закони шаріату для своїх членів. Наприклад, Державний департамент США вже охарактеризував вимогу татарських жінок щодо права фотографуватися на паспорт в ісламському хиджабі як порушення прав людини, що є порушенням прав.
Діяльність та фінансова підтримка Меджлісу та інших ісламістських організацій, а також їх лідерів, повинна бути під постійним щільним контролем державних органів України та Автономної Республіки Крим, а особливо у частині, яка стосується відношень із західними державами та громадськими організаціями, урядами мусульманських країн та міжнародними ісламістськими угрупуваннями такими, як Хізб-ут-Тахрір.
Хізб-ут-Тахрір та відновлення Халіфату
Меджліс повинен розглядатись в контексті інших, хоч і відмінних, організацій, які здійснюють специфічну ісламістсько-активістську діяльність на території України. Найпомітнішою серед них є міжнародна партія Хізб-ут-Тахрір, метою якої є поновлення ісламського халіфату (Khilafah) у світі, складовою якого було Кримське ханство, мирним шляхом. Відповідно до заяви, зробленої українською філією Хізб-ут-Тахріра в 2009 році: «Метою Хізб-ут-Тахріру є відновлення ісламістського способу життя шляхом заснування ісламської держави Халіфату, що існуватиме за законами ісламу (тобто шаріату) та передати ісламістський da'wah (тобто «запрошення») всім людям у світі». Така агітація, за умов ігнорування, може посилитись.
Заснована приблизно у 1953 році членом єгипетського Братства мусульман, метою Хізб-ут-Тахріра («Партія визволення» - араб.) була проголошена робота «в межах умми та для неї, яка приймає іслам як свою ідею та діє з метою відновлення Халіфату». Халіфату відводиться місце тоталітарної ідеологічної держави, очоленої однією особою, Халіфом, наділеним законною владою, що вестиме умму «по місцях боїв джихаду для поширення ісламу».
Хізб-ут-Тахрір є незаконною організацією, яка існує у 40 країнах, включаючи Туреччину (в якій вона відкрито діє), Німеччину, Росію, Таджикистан, Казахстан та Узбекистан, частково через свої зв’язки з терористською діяльністю у Ферганській долині, місці найбільшого знаходження Хізб-ут-Тахріра та потенційному місці відродження Халіфату. З іншого боку, діяльність організації залишається легальною на території Сполучених Штатів (які, навіть, відмовились включити її у перелік іноземних терористичних організацій, який складається Державним департаментом США), Великої Британії (яка є адміністративних центром організації, хоча розглядалось питання про заборону її діяльності) та України.
Суперечливим є і ставлення більшості держав до формальної відмови Хізб-ут-Тахріра від насилля до відновлення Халіфату, який надалі вчинятиме законні дії щодо ведення джихаду. Але Хізб-ут-Тахрір мала відношення до терористської діяльності в Центральній Азії та інших країнах, а люди, які асоціюються з нею, закликали до атак західних сил в Іраку. Виглядає, що Хізб-ут-Тахрір вичікує свого часу:
Сценарій поширення Халіфату, неодноразово згаданий в літературі Хізб-ут-Тахріра, вимагає участі однієї та більшої кількості ісламістських країн, підконтрольних організації, створення бази, яка допоможе переконати інших до приєднання, а отже діяти за принципом доміно. Лідери Хізб-ут-Тахріра, постійно наголошуючи на відсутності світського простору для політичної опозиції, примноженні відчаю та відсутності економічних можливостей, вважають, що мусульманський світ наближається до «точки кипіння», готуючись до ісламістського виступу. Угрупування розраховує на знедолені народи, що захоплять владу в певних країнах, як, наприклад, в Центральній Азії та Пакистані як початок до створення ширшого халіфату, подолання непокірних мусульманських режимів та, в результаті, і скинення не мусульманських.
З огляду на успішні революції, які відбулись в Єгипті та Тунісі – де можна побачити протистояння між світськими військовими та ісламістськими силами – а також події у Лівії, результат яких ще зарано передбачувати, Хізб-ут-Тахрір може вважати, що «точка кипіння» вже в полі зору.
Однак Києву не варто очікувати на результат абсолютно безглуздої помилки, яку допустили західні сили. Якщо така демократична держава як Німеччина вирішила заборонити діяльність Хізб-ут-Тахріру разом з іншими організаціями, які пропагують ідеологію та системи тоталітаризму, очікування вчинення протиправних насильницьких дій не має ознак ані моральної, ані законної необхідності. Навіть у сучасній формі Хізб-ут-Тахрір є зародком цілеспрямованої ісламістської паралельної державної структури, існуючої в Україні, яка не визнає легітимність чинних законів та установ. Україні слід подумати про наслідування шляху Німеччини та Росії та заборонити Хізб-ут-Тахрір та її діяльність.