Асоційований статус у ЄС загрожує суверенітету та платоспроможності України
Під час нещодавнього візиту до Києва цар з розширення ЄС Штефан Фюле розвіяв як «повну нісенітницю» «міф», що якщо Україна стане асоційованим членом Європи, то «ви втратите ваш суверенітет і це буде вам дорого коштувати».
Це дивне твердження. Коли ви приєднаєтесь до «Європи», під маскою повного чи асоційованого члена, ви віддаєте ваш суверенітет безкінечно віддаленій Брюссельській технократії, що не несе жодної відповідальності. От і весь зміст цього, нічого більшого. Ви підписуєтесь на те, що президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу, посилаючись на ЄС, назвав «першою в світі неімперською імперією». Якщо ви не готові це зробити, то тримайтесь подалі.
Угода про асоціацію – тією ж мірою стосується стратегічної переорієнтації України (звісно, проти Росії), що й торгівлі. Згідно із положеннями Розділу II, Україна зобов’язується працювати у напрямку «поступової конвергенції іноземних питань та питань безпеки з метою ще глибшого залучення України до європейської зони безпеки».
Переконаний, що Україна врешті-решт стане асоційованим членом ЄС, Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен нещодавно приєднався до розмови та нагадав Києву, що він може приєднатися до Атлантичного альянсу в будь-який час. (Розсудлива) декларація Києвом статусу неприєднання у 2012 р. нічого не значить для тих, хто керує НАТО та ЄС. Жодні «суверенні» рішення, які не відповідають інтересам або пріоритетам чарівного кола прогресивного людства, не є остаточними. Вони завжди у грі.
Економічні умови угоди також попирають національний суверенітет. Угода про асоціацію складається із 900 сторінок вимог, аби закони України практично за всіма можливими питаннями – від панахид і стандартів безпеки на рибацьких човнах для навігації гирлом Дунаю до досліджень космосу та захисту прав споживачів – узгоджувалися з уже наявними «інструкціями, директивами, рішеннями, рекомендаціями і комунікаціями» ЄС.
Важко повірити у твердження пана Фюле, що вартість такої відповідності не буде «високою». Прем’єр-міністр Азаров зазначив минулого тижня, що це коштуватиме €165 млрд. впродовж більше десяти років! Це еквівалент загального валового внутрішнього продукту (ВВП) України за один рік! І це в той час, коли економічні показники України скорочуються – на 1,3% порівняно із минулим роком.
А якщо підрахувати інші витрати, яких зазнає Україна, коли почне конкурувати з сильнішими іноземними (тобто європейськими) конкурентами, коли не зможе скористатися у власних інтересах безмитним доступом до ринку свого найбільшого торгівельного партнера – країни, яка на відміну від Європи, розвивається, в якій існує незадоволений попит майже на все та в якій існує традиція купувати українські товари? А збитки через втрату колишніх пільгових цін на імпортовані нафту і газ?
А яка вартість вимог Брюсселя, щоб Україна припинила фінансувати галузі промисловості, які там (у Брюсселі) вважають неефективними та непотрібними, що призведе до звільнення великої кількості українських працівників?
Пану Фюле нема чого сказати щодо цього. Натомість він робить сміливі заяви, не переймаючись їх обґрунтуванням: «Якщо угоду підпишуть, то дуже скоро [Україна] побачить значні переваги цього кроку...»
Які саме переваги? Пан Фюле посилається на незазначене «дослідження», згідно з яким щорічне зростання ВВП прогнозується на рівні «понад 6%».
Це взагалі реально, зважаючи на помітно хворобливе важке економічне становище Європи – темпи зростання -0,8% порівняно із минулим роком, 20 млн. безробітних, борги держав перевищують 90% ВВП, інфляція, що випереджає ставку відсотка на всьому континенті? Недивно, що «Європу» назвали (в британській пресі) «економічно мертвою зоною Радянського зразка».
Через два дні після заяви пана Фюле у Києві, загребське щоденне видання «Poslovni Dnevnik» повідомило, що експорт Хорватії зменшився на 11% з моменту приєднання до Європейському союзу (в якості повноправного члена) минулого липня, та на 19% лише за серпень.
У статті спад приписують «впливу від вступу до ЄС…, за якого Хорватія зіткнулася із більшою міжнародною конкуренцією, та втратила привілеї від Угоди про вільну торгівлю у Центральній Європі (CEFTA)».
Все це може бути правильно. Для такої слабкої та знищеної корупцією економіки, як хорватська, дуже важко підлаштуватися до зовсім нової кон’юнктури ринку. Після Першої світової війни Австрія змушена була болісно перелаштовуватися з великого імперського на дуже дрібний ринок. Зворотній процес не менш складний – раптово для малих держав виникає необхідність процвітати на великих ринках.
Саме цей процес переживає сьогодні Хорватія. Саме тому щасливі розповіді пана Фюле про перспективи України в якості асоційованого члена ЄС здаються настільки неправдоподібними – буквально.
Резерви іноземної валюти України вичерпуються – на 7,4% за минулий рік. За даними американського рейтингового агентства Moody’s, Україні вистачить резервів на сплату імпорту лише на 2,3 місяці – найнижчий рівень із 2006 року. Скрізь говорять про дефолт. Менш за все Україні потрібно пережити крах на зовнішніх ринках, що генерують іноземну валюту, як це сталося із Хорватією.
Українська еліта грається з вогнем. Якщо пощастить, вони прийдуть до тями та встануть на захист національних інтересів, які, так вже сталося, тісно пов’язані з євразійським ринком.